“Ми всі – Зозуля” – відкритий лист до Прем’єр-міністра і Міністра закордонних справ України

Kyiv, febrero de 2017

Шановний пане прем’єр-міністре!
Шановний пане міністре!
Ми, члени Асоціації іспаністів України, звертаємось до Вас з приводу прикрої ситуації, до якої потрапив наш співвітчизник футболіст Роман Зозуля. Хоча наша справа – досліджувати і викладати іспанську мову,  літературу й історію, ми вимушені виходити з наших аудиторій і бібліотек на широкий суспільний простір, аби привернути увагу громадськості  до повної відсутності будь-якої зрозумілої культурної політики щодо створення позитивного іміджу України в іспаномовних країнах. Те, що відбувається довкола футболіста національної збірної України та ФК Бетіс Романа Зозулі останніми часом – зайве підтвердження цьому. Нагадаємо стисло історію питання. Вже від початку переходу Романа Зозулі в ФК Бетіс і його приїзду до Іспанії в серпні 2016 року, щодо нього розпочалася кампанія цькування його як “неонациста” та “фашиста”. Зокрема, іспанські газети та електронні ЗМІ (такі як ABC de Sevilla, El País, Sport.es, Micanews.org) поширили інформацію про те, що в момент свого приїзду Роман мав на собі футболку з неонацистською символікою і що він нібито фінансує неонацистські угруповання, до яких зараховано полк спецпризначення Азов та Правий сектор.

Останнім загостренням у справі Романа Зозулі став його невдалий перехід в оренду до клубу Райо Вальєкано з Мадрида, коли, внаслідок агресивних дій, шантажу і залякування з боку ліворадикального угруповання вболівальників “Буканерос”, керівництво згаданого клубу відмовилося від послуг українського футболіста. Ця справа набула широкого розголосу.

Таким чином, кожен крок Романа в Іспанії супроводжувався брехливою і агресивною кампанією, завдання якої – виставити його неонацистом і людиною, що підтримує якісь радикальні націоналістичні угрупування, що воюють на Донбасі.

Слід відзначити, що в Україні, зі зрозумілих причин, головну увагу було прикуто до футбольних і довколафутбольних аспектів скандалу з переходом Романа Зозулі до Райо Вальєкано. Натомість поза увагою залишилося висвітлення цієї справи в іспанських головних ЗМІ, що, на нашу думку, є однозначно заангажованим, перекручує дійсність і витримане в тональності кремлівської пропаганди щодо України та війни на Донбасі. Ми переконані, що відбувається не лише очорнення і знеславлення особи Романа Зозулі, але й України та українців загалом. Насправді, Роман Зозуля активно матеріально і морально підтримує українських воїнів у так званій зоні АТО і тих, хто потерпає від лихоліття війни, що ведеться тепер на Донбасі Росією при активній підтримці поплічників із числа так званих сепаратистів. Відповідно, Р. Зозуля своєю громадянською позицією представляє всіх тих, хто підтримує українську армію на Донбасі, хто відстоює право боронити рідну землю перед лицем ворога й ототожнюється з українською державою та її національними інтересами.

На превеликий жаль, на цьому тлі, на наше глибоке переконання, ми маємо справу з браком належної реакції як з боку посольства України в Іспанії, так і Міністерства закордонних справ на цю кампанію з очорнення і цькування Романа Зозулі, яка ведеться іспанськими ЗМІ. Серед останніх варто виокремити El País, найбільшу іспанську газету, чия електронна сторінка щомісяця має 90–100 мільйонів відвідань (93 млн. в січні поточного року, за даними SimilarWeb).

Щоб не бути голослівними, звертаємо Вашу увагу на статтю “Що таке Зозуля”, яку опублікувала газета El País 2 лютого. У цій статті автор безапеляційно зараховує Романа Зозулю до фашистів і неонацистів; наводимо відповідний фрагмент тексту: «… на пряме запитання, чи вони є чи ні сучасним варіантом фашистів, нових нацистів, всі безсумнівно відповідатимуть, що ні, що вони є чимось іншим. Роман Зозуля слугує для цього добрим прикладом. Упродовж всієї кар’єри, відколи спалахи камер почали фокусуватися на ньому, з огляду на статус елітного спортсмена і громадського діяча, український футболіст дав достатньо підстав, аби інтуїтивно відгадати його ідеологію, його вподобання і фобії, його нав’язливі ідеї. Звернення до вболівальників Райо Вальєкано, що містить відчайдушну спробу відмити свій імідж і змінити ситуацію, – це набір звичайних підручних засобів заперечення від того, хто не в змозі визнати себе тим, ким він насправді є» (“… a la pregunta concreta sobre si son o no una suerte moderna de fascistas, de nuevos nazis, todos contestarán automáticamente que no: ellos son otra cosa. Roman Zozulya es un buen ejemplo de esto. A lo largo de su carrera, desde que los focos de las cámaras comenzaron a fijarse en él por su condición de deportista de élite y personaje público, el futbolista ucraniano ha dado pistas suficientes para poder intuir su ideología, sus filias y sus fobias, sus obsesiones. El comunicado dirigido a la afición del Rayo Vallecano, en un intento desesperado por lavar su imagen y reconducir la situación, es un compendio del habitual manual negacionista de quien no es capaz de reconocerse a sí mismo como lo que realmente es.”).

Що характерно в El País є чимало статей про справу “неонациста” Зозулі, але, по суті, не має жодної інформації, вже не кажучи про ґрунтовний матеріал, про, скажімо, варварські обстріли Авдіївки російсько-сепаратистськими військами. В El País, як і в іспанській пресі, радіо і телебаченні, війна на сході України подається винятково як внутрішній конфлікт між “урядовими військами”, підтримуваними “націоналістичними угрупованнями” та “народним ополченням”, і “проросійськими” силами; лише побіжно згадується, що Росія підтримує останніх. Усе це відповідним чином формує іспанську громадську думку й уявлення іспанців про події в Україні, на Донбасі та ставлення до російської окупації Криму.

На наше глибоке переконання, стаття “Що таке Зозуля” вимагає рішучої реакції з боку посольства України в Іспанії, і ми вимагаємо цієї реакції. Головна редакція El País і автор тексту повинні принести публічні вибачення й опублікувати їх у себе на головній сторінці електронного видання та на першій шпальті друкованої версії El País у формі спростування того наклепу, який міститься в загаданій вище статті. У випадку відсутності цього, дана справа повинна бути скерована до суду для захисту честі та гідності, результатом чого мають стати публічні вибачення і спростування, а також матеріальне відшкодування, яке цілком можна скерувати на потреби тих, хто, через війну на Донбасі, опинився сьогодні у скруті.

Хочемо одразу наголосити, що “глибока стурбованість”, “занепокоєння” і навіть “обурення” з боку Посольства України в Королівстві Іспанія і МЗС України є абсолютно недостатніми і неприйнятними в ситуації, що склалася довкола Романа Зозулі. Ми очікуємо жорсткої реакції, конкретних кроків і конкретних результатів. Стаття “Що таке Зозуля” дає унікальну можливість довести на ділі, що Посольство України в Королівстві Іспанія та Міністерство закордонних справ України, дбають про добре ім’я, гідність, репутацію України та її громадян.

Вважаємо, що таке ставлення до футболіста Романа Зозулі стало можливим тому, що український уряд і українські дипломати в Іспанії і країнах Латинської Америки взагалі нічого не роблять для того, щоб засобами культури поширювати правдиву інформацію про події в Україні. Чому ми так думаємо? Тому що, буваючи в іспаномовних країнах для участі в наукових і освітянських заходах, ми ніколи не бачимо жодних слідів такої роботи. Візьмемо Іспанію, в якій стався епізод цькування нашого футболіста. Ця країна має з Росією угоду про стратегічне партнерство. Регулярно святкуються роки Іспанії в Росії чи Росії в Іспанії, а ще був подібний перехресний рік. Це означає, що РФ через культурні канали посилено «русифікує» Іспанію, розповсюджуючи ту інформацію, що вигідна їй ідеологічно. Вона майстерно грає на історичній пам’яті, інтерпретуючи події на Донбасі термінами Іспанської громадянської війни 1936–1939 років. Відтак, ми бачимо як іспанські «ліві» б’ються на Сході України з «хунтою», а лимонівські нацболи гуртуються під гаслом ¡No pasarán! («Вони не пройдуть!»). Вони – це українські фашисти. Цей стереотип, власне, й озвучили ліворадикальні вболівальники “Буканерос”, накинувшись на футболіста Романа Зозулю. А що ще іспанці знають про Україну? А нічого. Такої країни у свідомості пересічного іспанця сьогодні не існує.

І не дивно, адже у нас немає державних установ, які б опікувалися іміджем країни в Іспанії та Латинській Америці, немає жодної культурної політики. Навіть кореспонденти іспанських газет мешкають не в Україні, а пишуть про українські справи з Москви. Хіба можна за таких умов чекати не те що позитивної, а хоча б об’єктивного подання інформації про Україну. Навіть українська діаспора в Іспанії, і та виявляється нерідко ідеологічно отруєною російського пропагандою, тоді як правдивого слова про українські справи не почуєш.

Окремий сумнів викликає безпорадність українських дипломатів. Скільки разів доводилося бачити, як на важливих конференціях російських науковців супроводжують співробітники посольства і консульств. Вони фінансують і спрямовують діяльність культурних установ, наукових і ресурсних центрів, засобів масової інформації. Наші ж дипломати нас, як і Романа Зозулю, кидають напризволяще. Непрофесійність, невігластво і ледачість – ось якості нашого дипломатичного корпусу. Їх треба гнати, а саму культурну політику України в іспаномовному світі міняти. Інакше Україна в Іспанії та Латинській Америці буде назавжди залишатися екзотичною, незрозумілою землею, заселеною «бандерівцями». І це – катастрофа, адже іспанською мовою розмовляє половина світу.

Ми всі – Зозуля!

16602161_1781089448878382_7951768964872098599_o   16707241_1781089472211713_5902672956031517396_o16722419_1781089498878377_8847876062699349007_o16797889_1781089308878396_2558166999917947726_o